Історико-культурні об’єкти

Територія Парку локалізована в межах етнографічних земель Бойківщини, яка характеризується значною самобутністю. З одного боку, збереження цієї самобутності пов”язане із відділеністю цього куточка бойківської землі від великих міських агломерацій (найбільш відділений район Львівщини, відстань від Львова до Біньової становить понад 160 км). З другого – компактним проживанням на цій території однієї з окремих етнографічних груп українського народу – бойків. Окрім побутових елементів матеріальної й духовної культури, які відіграють до цього часу важливу роль у житті мешканців Турківщини, визначальними для бойків стали сакральні будівлі. На Бойківщині витворився характерний тип дерев”яної церкви, архітектурна пластика та об”ємно-композиційне вирішення якої стали шедевром українського сакрального будівництва (Слободян, 2003). Свідченням цього стало включення до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в 2013 р. ансамблю пам’ятки архітектури 1838-1902 рр. церкви Собору Пресвятої Богородиці в с. Маткові.

Також це стосується  збереження традиційної бойківської забудови у селах Либохора, Боберка. Шандровець та інших.

На думку істориків, заселення території Турківщини розпочалося на переломі I і II тисячоліть, у часи існування Київської Русі і Галицько-Волинського князівства. Про це свідчить наявність старих городищ, зокрема, поблизу с.Нижній Турів, де могли бути розташовані давньоруські оборонні пункти. За свідченнями польського історика Яна Длугоша, біля витоків Сяну і Дністра стояла легендарна фортеця Собінь. Вздовж Сяну, від Перемишля до Ужоцького перевалу, йшов торговий і військовий шлях із Київської Русі у Західну Європу, через Либохору проходив легендарний Соляний шлях.

В селах Турківського району збереглася традиційна дерев’яна бойківська забудова – однорядні двори (“довга” хата), які об’єднують комплекс житлового будинку та стайні (села Либохора, Боберка, Шандровець та інші), що є причиною значного зацікавлення як вітчизняних, так і закордонних етнографів і туристів.